Прорив російських загарбників на харьковському напрямку висвітлює кілька неочевидних проблем

Віддаленість українських укріплень дала ворогам повноцінно закріпитися і створити плацдарм вже на українській території у так званій “сірій зоні”. І в даному випадку, це проблема не лише Вовчанська чи Харківського регіону, а вочевидь загалом всього українського фронту.

Останнім часом розпочався справжній дискурс, чи були побудовані укріплення там, де зараз наступає ворог. Але, здається, питання не лише у цьому, зазначає видання "Тексти".

Укріплення на відстані

Голова Харківської держобладміністрації Синєгубов навіть сказав, що планує зібрати усіх причетних до спорудження укріплень та прослухати їх звіти.

Проте, варто звернути увагу не лише на якість укріплень, а й на те, скільки кілометрів від кордону вони були збудовані. Спойлер — не дуже близько. “Від Вовчанська до кордону 4 кілометри. Було вкрай важко будувати фортифікаційні споруди”, - пояснив цю ситуацію Тамаз Гамбарашвілі, начальник Вовчанської міської військової адміністрації.

І от власне, певна віддаленість українських укріплень і дала ворогам повноцінно закріпитися і створити плацдарм вже на українській території у так званій “сірій зоні”. І в даному випадку, це проблема не лише Вовчанська чи Харківського регіону, а вочевидь загалом всього українського фронту.

Журналісти Texty.org.ua свого часу вивчали цю проблему. За свідченнями опитаних спеціалістів, інженерні війська ворога можуть копати лінію оборони всього лише за два кілометри від наших позицій. На відстані 8 кілометрів облаштуванням позицій у них уже займаються комерційні компанії.

Щодо наших інженерних частин, то через низьку насиченість технікою наші військові можуть не ризикувати її застосовувати на такій відстані. Окрема проблема — це залучення приватних компаній до подібних робіт. Українські приватні компанії також особливо не горять бажанням відправляти свою техніку на роботи, де її може бути пошкоджено або повністю зруйновано.

Можливо, поряд з нормами про можливу мобілізацію приватного транспорту варто було б розглянути питання більшої залученості компаній, що володіють будівельною технікою, їх участі у побудові захисних укріплень, відпрацювати як систему компенсацій, так і законодавчі норми обов’язкового характеру.

І ще пару слів щодо мінування території. Те, що територія була позбавлена щільного мінування свідчить швидке просування російських частин. Тут варто згадати тогорічний український контрнаступ, коли буквально кожен квадратний метр містив по кілька мін. Звісно, можливостей для проведення подібних робіт з мінування у “сірій” зоні значно менше. Але чи усі потенційні можливості установки мін у “сірій” зоні були використані? З огляду навіть на можливість проводення дистанційного мінування. Так, наприклад, на тій же Донеччині ЗСУ проводили дистанційне мінування за допомогою реактивних систем М270/MARS.

Розвідувальні дрони

Ще одна проблема, про яку майже не згадують — це надзвичайно активне застосування росіянами аеророзвідки. Російський наступ ознаменувався надзвичайно активною роботою дронів-розвідник. У даному випадку мова йде не за звичні для поля бою Мавіки, а за ті ж “Орлани”, які залітають вглиб української території на десятки кілометрів. Проте спостерігається не лише збільшення радіусу їх дії, але й кількості. Так, з початку російського наступу на Харківщині в області фіксувалося до десятка розвідувальних БПЛА одночасно.

Вочевидь, російська сторона отримувала і отримує зараз досить точну інформацію про пересування українських військ. На жаль, лише розвід інформацією ситуація не вичерпується.

Ворожа піхота у прицілі українського дрону. Північ Харківщини

Маючи достовірні і оперативні дані росіяни змогли налагодити повноцінне ураження української бронетехніки. При цьому досить чітко відпрацювавши ланцюжок — аеророзвідка — ураження дроном/артилерією/ракетою.

Так, на оприлюднених ворогом відео роликах чітко видно ураження української техніки безпосередньо у русі. Можна припустити, що російська аеророзвідка достатньо щільно контролювала простір не лише на місці бойових дій, але й на прилеглих територій, зокрема, відслідковувався підхід української техніки, надавалася оперативна інформація та точки координат по удару по ній.

До речі, дана ситуація не є якимось винятком. Російські БПЛА глибинної розвідки стають все більшою проблемою для українського захисту. Так, кілька днів тому ворогом були оприлюднені кадри ураження кількох українських гвинтокрилів на запорізькому напрямку за 75 кілометрів від лінії фронту.

Вочевидь, дана ситуація потребує особливого реагування і, можливо, якихось екстраординарних заходів. В умовах певного браку засобів ППО, варто згадати, наприклад, за одеський досвід, коли розвідувальний дрон був розстріляний кулеметом, встановленим у тихохідному Як-2. Вочевидь, зараз настав час задіювати усі ресурси для відбиття навали ворога.

Проблема підготовки

І ще одна проблема, яку висвітлили події на Харківщині. Texty.org.ua не планують зараз детально аналізувати ситуацію, які ті чи інші підрозділи поводили себе на початковій стадії наступу росіян. Але зрозуміло одне — з особовим складом є проблеми, поведінка тих чи інших підрозділів здавалось би в однакових умовах може діаметрально відрізнятися.

І однієї з причин цього може бути те, що, і це певно ні для кого не секрет, що в армію все більше попадає новобранців, які не самі прийшли до ТЦК чи по першій повістці, а шлях яких до ЗСУ був довшим, і можливо більш заплутаним. Відповідно, у таких людей можуть бути проблеми не лише з мотивацією, але з загальною підготовкою, упередженими поглядами та взагалі скажемо м’яко, дуже і дуже базовою освітою.

Але проблема у тому, що інших людей може й не бути. Тому ЗСУ треба системно готуватися до того, що з особовий склад треба багато і наполегливо учити. А з цим проблеми навіть на рівні планів (детально про це тут). Інакше випадки, коли лінія оборони “провалюватиметься” через дії окремого підрозділу траплятиметься все частіше.

—

Орест Зог, оприлюднено у виданні Texty.org.ua