Пам’ять як звичка

У Пола Коннертона, американського соціолога, дослідника та автора книги "Як суспільства пам’ятають", є концепція "пам’яті як звички". Він фокусується на своєрідній "механіці" передачі спільної пам’яті, бо пам’ять — колективна, соціальна чи індивідуальна — робить нас із вами тими, ким ми є, вибудовуючи нашу ідентичність і визначаючи нашу приналежність до певної спільноти — громади, міста, нації, країни.

Концепція "пам’яті як звички" є основою акції "Стіл пам’яті", яка вже другий рік поспіль відбувається 29 серпня, в День пам’яті загиблих захисників та захисниць України, за ініціативою Марії Грабар, вдови загиблого під Бахмутом Іллі Грабара і співзасновниці фонду його імені.

В цей день сотні кав’ярень, кафе та ресторанів по всій Україні зарезервували столи на честь полеглих героїв. Ці столи ніби чекають своїх найважливіших гостей, які ось-ось придуть… Марія з майбутнім чоловіком познайомилась теж в кафе, де вони тоді працювали офіціантами.

За три дні до весілля Іллю відправили на передову, але вони все одно одружилися, під час відпустки військового. Їхня історія любові є в публікації "Української правди" — раджу всім прочитати.

За кілька місяців після весілля Ілля загине на фронті під Бахмутом. Своє життя Марія присвячує пам’яті Іллі. Вона співзаснувала благодійний фонд його імені, щоб допомагати дітям, та стала ініціаторкою щорічної національної традиції — "Стіл пам’яті".

Якщо ви читаєте цю колонку саме 29 серпня, то знайдіть півгодини, оберіть заклад на цій мапі та завітайте, щоб згадати найсміливіших з нас. Тих, хто віддав життя за нашу країну. Поділиться спогадами, пригадайте життєві миті, які вас поєднували, знайдіть слова, яких заслуговує людина.

Ми — платформа пам’яті Меморіал — щиро вдячні Марії за пропозицію стати партнерами акції і зробити її національною.

Ми щиро вдячні рестораторам, які відгукнулися і стають співтворцями нової культури пам’яті в Україні. Це більше 700 закладів, не тільки в Україні, а і в Польщі, Великобританії, Чехії, Португалії, Швеції.

Ця традиція — резервувати і сервірувати столи в День пам’яті — існує і в США. Тут на столах ви можете побачити червону троянду, що символізує пролиту кров, сіль — сльози рідних, лимон — їхню гірку долю. Можна сказати, що зараз ця традиція адаптується в Україні, але в нашій національній традиції також є ритуал, коли для загиблих залишають місце за спільним столом. На столах пам’яті в Україні з’явилися соняхи як символ Дня пам’яті Захисників, свічка — символ життя, що обірвалось, жовто-блакитна стрічка, як символ Батьківщини, за яку воїни віддали життя.

На кожному, зарезервованому для найсміливіших серед нас, столі є такий напис: "Ми не маємо права забути їхню жертву. Ми повинні усвідомлювати ціну свободи. Ми мусимо бути готовими протистояти злу. Пригорнімо тих, хто несе в своїх душах тягар утрати своїх побратимів, чоловіків, братів, батьків, матерів, сестер, дружин, бо їх тягар — найбільший, який коли-небудь знало людство".

Заклади можуть присвятити стіл конкретній людині, яку хочуть згадати цього дня. А також розмістити на столі листівку, де кожен гість закладу має можливість написати ім’я та позивний, для кого зарезервований саме цей столик.

Експерти та активісти в темі пам’яті та меморіалізаціі досліджують досвіди різних країн, які пройшли через шлях війн та людських втрат. Незважаючи на 10 років війни, Україна тільки формує (точніше, поки адаптує) меморіальні практики. Цей процес складно прискорити, хоча в нашій історії сама війна є прискорювачем мови та культури пам’яті.

Все більше людей починають день з хвилини мовчання, є міста, які щоденно зупиняють рух на ці 60 секунд, є громадські діячі в сфері меморіалізаціі, які адвокатують цей ритуал.

Кількість учасників акції "Стіл пам’яті" свідчить, що війна торкнулася кожного з нас по-різному: в когось загинули рідні; хтось щодня перевіряє зв’язок з коханими, які на передовій; хтось сам змінив кухню на окоп. А ще залученість ресторанної сфери свідчить про те, що люди готові доєднуватися до культури шанобливого пам’ятування, якщо показати як це робити і якщо ритуал буде нетривіальним, персоналізованим та щирим.

Зараз ми з вами формуємо "пам’ять як звичку". Пам’ять, про яку нагадує зарезервований стіл у вашому улюбленому закладі. Підійдіть до нього — вшануйте пам’ять про найсміливіших з нас.

Олександр Білінський